November 1st, 2019

1 листопада 1919 року в Кам'янці. Річниця листопадового чину

Рівно 100 років тому Кам'янець примхою долі став вдруге тимчасовою столицею УНР (з червня по листопад 1919 р.). В місті, примхою тієї ж долі, зійшлись обидва уряди УНР та ЗУНР. Цей період відносин двох урядів можна назвати найважчим періодом в історії української революції. Collapse ) Змушене об'єднатися, українське військо здійснило переможний похід на Київ, але фактично в той самий день, Київ було знову захоплено білогвардійцями. З початком вересня виходять назовні всі негаразди, які були до цього замасковані. Починається період поразок по всьому фронту і відступ, на міжнародній арені два українські уряди ведуть абсолютно різну політику, в середині держави панує непорозуміння і страшенна пошесть тифу, яка косить кожного десятого. Взнаки й давалося незабезпеченість війська, яке фактично зустріло зиму босоніж. Щоб хоч якось виправити ситуацію між урядами УНР та ЗУНР, головний отаман Симон Петлюра 14 жовтня 1919 р. вирішив провести урочисту присягу на вірність Україні, де одночасно присягнули б Директорія, міністри, судді, урядовці та військо перед своїм народом. Була складена окрема програма для Галицького уряду (ЗУНР). Але диктатор ЗУНР Є. Петрушевич в останній день таємним наказом заборонив з'являтися на присягу своєму уряду та війську. Ще за день до цього він зробив спробу спішно евакуювати свій уряд з Кам'янця. Відбулася перша публічна акція непокори Галицького уряду співпрацювати з урядом УНР, хоча сам Петрушевич пізніше, 25 жовтня на нараді уряду публічно заявив, що Галицький уряд є вірним союзником уряду УНР. Шанси на порозуміння між урядами, на думку С. Петлюри, ще зберігалися. Останній шанс знайти порозуміння між урядами відбувся 1 листопада, коли галицька армія святкувала першу річницю листопадового чину. Листопадовий чин - українське повстання, організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців у Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення влади Української держави (названої згодом "Західноукраїнська Народна Республіка" - ЗУНР) на землях, на які вона обгрунтовано претендувала. В результаті утворилася держава, площею 70 тис км2, що викликало невдоволення Польщі, яка розв'язала польсько-українську війну 1918-1919 рр. для захоплення Галичини, внаслідок чого уряд і військо ЗУНР в липні 1919 року було відкинуте за р. Збруч і опинилося в Кам'янці. 1 листопада 1919 р. в Кам'янці була проведена урочиста хода двох армій на площі Вірменський ринок. Петрушевич та Петлюра спільно приймали парад. По площі святково пройшла піхота, кіннота, гуркотіла бруківкою артилерія. І все це під звуки оркестру вихованців Юнацької школи. Ще тоді витала в повітрі надія на порятунок і порозуміння. Г. Костюк так описав у спогадах цю подію: Запам’яталася велика парада з нагоди приїзду головного отамана Симона Петлюри. Її влаштовано на Губернаторській площі в старому місті. Крізь багатотисячний натовп кам’янчан, що вщерть запрудив вулиці старого міста, я таки пробився на площу. Військові колони ще вільно стояли в своїх сірих одностроях і очікували. По боках снувала різна цивільна й військова публіка. Раптом переді мною виникла незвичайна кольоритна постать. Що це, подумав я, отаман Сірко із недавно баченої вистави театру Садовського? Ні, це був хтось молодший, але такий же гарний і поставний, як Садовський на сцені. Мені він нагадував достеменно оліографію з недавно баченої книги «Історія Запоріжжя». Був це дебелий, молодий, років 25-30 красень. Стильно одягнений у червоний жупан, сині широкі штани, жовті чоботи. При боці блискуча, зі срібними візерунками, крива козацька шабля. Вродливе мужнє обличчя з голеною головою, але старанно викоханим, хвацько завійним оселедцем. Лице і голена голова були засмаглі так, ніби цей козарлюга, щойно зійшов з чорноморського байдака після багатоденної морської переправи. Говорив він поважно приємним баритоном, як і належить статечному козакові. Про що він говорив, я вже не пам’ятаю. Але тон був насмішкуватий, критичний до всього, що творилося навколо. Я дивився, слухав цю театралізовану постать і думав: до чого це все? Кому потрібна така забавка в такий тяжкий час? Де ця людина взяла грошей на це досить коштовне театральне екіпірування, і де мала час, щоб довести свій вигляд до подібного стану? Дуже неприємне враження справив цей бутафорний патріот на мене. Я дивився на вояків, що в своїх сірих одностроях стояли в колонах, і вся моя симпатія була на їхньому боці. Я був певний, що вони кожночасно готові на наказ піти на фронт і виконувати свій патріотичний обов’язок, а отакі театралізовані “козаки” можуть тільки грати, але не воювати. Якщо це потрапив мені тільки випадковий дивак, то це біда не велика. Але, як таких “акторів” у армії було багато, то це вже наша трагедія. Але, як виявилось, це був останній спільний парад. Менше, ніж за 2 наступних тижні уряд ЗУНР підписав угоду з армією Денікіна і разом з військом перейшов до їх лав, що в українській історії отримало назву "листопадова катастрофа". Уряд УНР залишився наодинці у так званому "трикутнику смерті"... Події вже середини листопада в Кам'янці відобразив у своїх спогадах М. Єреміїв: В часі мого короткого побуту в Кам’янці, останньої і трагічної української столиці, в листопаді 1919 р. я відвідав Штаб Січових Стрільців, який стояв на Замку, зустрів там кількох знайомих, але обидва полковники, Коновалець і Мельник, були на фронті. Я мав про них відомості від самого С. Петлюри. Це був якраз той сумний день, коли я, не вірячи своїм очам, прочитав прибите на стовпі, писане рукою на брудному клаптику паперу, трагічне повідомлення, про перехід Галицької Армії на бік Денікіна. Прибувши пару день перед тим до Кам’янця із спокійного, радісного та соняшного Риму, я, як той Еней, «попав на зовсім інший світ», і ця остання українська столиця здалася мені справжнім пеклом. Холод, бруд, брак всього, а до того сум, непевність та розпач. Пошесні хвороби і босі козаки на гарматах, вкритих якимись рогожками, що ледве тримали в замерзлих руках зброю. І на цьому трагічному, наскрізь дантівському тлі одинокою провідною зорею сяло ім’я Петлюри. Він єдиний усе знав, про все думав, все упорядковував і ніколи не губив бадьорости та рівноваги. За ці декілька місяців, шо ми не бачилися, він виріс на справжнього народнього героя і вождя. Все населення, а в тому числі й урядові кола, вірили тільки в нього, і всі мені радили, а також і інші члени Директорії, йти просто до нього, і вони не помилялися. Він зустрів мене дуже приязно і за пару хвилин полагодив усі мої справи. Це та багато іншого можна прочитати у книзі "Кам'янець - соборна столиця України", яку вже прямо зараз можна придбати в магазині "Абетка" по вул. Князів Коріатовичів, або купити на їхньому сайті: http://abetka.in.ua/product/kamyanets_-_soborna_stolitsya_ukraini_babyuk_d-345/